Читати чи не читати?

Читати чи не читати? З дитинства читав дуже багато і дякую своїм батьками, що познайомили мене з цим чудовим Світом читання. Зараз, попри те, що часом купую нові книги, я все ж по-трохи переходжу на електронний формат і у спрощеному вигляді споживаю їх. Один український держслужбовець підняв цікаву тему – сказав, що не читає, тож наведу цитату повністю, що б не було спекуляцій:

“Всі читають книжки. Вважається, що всі читають. Це модно. Це корисно. Це для освіти і розвитку. Про це пишуть у соцмережах. Влаштовують флешмоби. Розповідають про великих людей, які читають по 300 книг на рік. Мені читати книжки нудно.
Цей текст для тих, хто книжки не читає. Я один із вас. Я науковець. Я постійно навчаюсь. Я створюю нові наукові статті і освітні курси. Я розвиваю бізнес. Я вважаю освіту найважливішою метою для кожної людини. Але я книжок не читаю і іншим не раджу.
Книжки – це развлєкуха, а не освіта. Сьогодні мені подобається інша развлєкуха – серіали та кіно, подорожі та ресторани. А також танці та клуби. Так, інколи я читаю книжки, але тільки для развлєкухи. Серйозні книжки. Для фану”.
Міністр розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Тимофій Милованов.

Хочу сказати, що загалом я поділяю його погляди. Спробую пояснити думку, розклавши читання, як спосіб отримання знань та задоволення, по життєвим періодам.

Підліткові роки

На мою думку потрібно читати з дитинства, читати дуже багато і все підряд. Навіть те, чого не можеш зрозуміти… наприклад, історію України… “польську добу”, яка без розуміння всієї картини буде виглядати, як просто шматочок інформації, який мало про що говорить. Проблема в тому, що інформації дуже багато і в підлітковому віці, навіть якщо читати по книжці на день, неможливо осягнути дуже багато. Проте, це дає можливість потім впродовж життя збирати цілісну картинку до купи.

Ніколи не рано читати дитячі казки (особливо азійські), пригодницькі романи про подорожі та тварин, фантастику і детективи, нариси натуралістів, історичні документи тощо. Читати все, що подобається та захоплює. Подобається дитині – нехай читає. Зараз є різноманітні форми книжок (папір, електронна чи аудіо) – той варіант, якій до душі, той і найкращий.

Також підліткові роки – це час захоплення різного роду Кастанедами і Пелевінами (це так – перше, що з попси в голову прийшло). Потім в дорослому віці просто дивно читати подібний шлак і подавати іншим його, як щось серйозне.

Доросле життя

В дорослому віці, якщо після умовних тридцяти, з’являється якась книжка, яка “перевертає” ваше уявлення про Всесвіт, говорить лише про те, що попередні десятиліття ви згаяли просто так… і тут не питання навіть до того, чи читали ви дуже багато, чи лише трішки. Наздогнати потяг потім дуже важко (або не наздоганяти… незнання – блаженство). Далі вже не існує змагання з кимось, є просто усвідомлення того, що ти не розумієш чогось і навіть не знаєш, як до цього підійти, ба, більше того, якщо навіть тебе скерували, то не вистачає понятійного апарату для того, що б спробувати опанувати це.

Читання – це задоволення для багатьох, кому батьки передали таку навичку. Але варто розуміти, що в дорослому віці – це саме заради задоволення… переважно від умовної класики, оскільки нові книжки – це рімейки того, що вже було. Як на мене, з точки зору самоосвіти, варто більше часу приділяти фаховим семінарам, чи просто загальноосвітнім курсам онлайн – сучасний світ надає необмежені можливості для цього і переважно безкоштовно. Однією умовою все ж є володіння англійською мовою на рівні, хоча б, “зі словником”.

Резюме

В дорослому віці і сучасному світі майже не важливо читати чи ні. Для мене – це беззаперечне задоволення і відпочинок. Проте не ігноруйте молоді роки, а також не позбавляйте дітей можливості читати та досліджувати цей чудовий Світ!