Про СРСР, фантомні болі та відсутність почуття провини

Батько звільнився з Армії (лікар в ньому переміг військового) і в 1990 році ми родиною повернулись з ГДР (не має вже такої країни) фактично в майже Україну. Мені було 9 років і нова країна без мого відома зустрічала мене. Про свою родину і ставлення до СРСР я не буду зараз розповідати. З тих часів утекло багато води, багато чого я дізнався і зрозумів. Проте є один феномен, який час від часу проявляється навколо мене і загалом на теренах колишнього СРСР.

Про СРСР, фантомні болі та відсутність почуття провини

В розпал подій в Білорусі знову починають вити та тужити за минулим “народжені в СРСР”. Я розумію всі моменти і за чим саме тужать ці люди. Проте окремою категорією серед цієї публіки виділяються офіцери з їх офіцерською честю. В мене завжди було питання саме до тих, хто тоді “не зрадив” і зараз так хоче назад в СРСР…

Часто, переважно випивши, старші товариші-офіцери починають наспівувати Газманова і “Па-Любе”, травити байки, ностальгувати, переконувати “молодняк”, що ось тоді все було круто, що вони – молодці… а як же так сталось, що вони не захистили своєї країни з “найпотужнішою в Світі Армією”, вірними присязі вояками тощо… вони не можуть\хочуть пояснювати. Саме в них немає почуття провини за втрачене, але є ностальгія, вони продовжують виправдовуватись та “боротись” за СРСР у зручний для себе спосіб – зараз це соціальні мережі, на виборах – голосують за комуністів, “рускомірцев” та іншу наволоч… часом приймають участь в т.з. “антимайданах” (примусово-добровільних зібраннях організованих режимами, лояльними до РФ)… часом пострілюють у локальних окупаційних війнах, які веде РФ.

Не буду навіть порівнювати режими, згадувати історичні ситуації, репресії, катуванні та геноциди. В мене головне питання до тих, хто “не зрадив присязі” і постійно скиглить та ностальгує про те, що “тоді було все гаразд і правильно”, що “з РФ нам би було краще” і все таке… так ось питання:

Що ви зробили, щоб країна, яку ви оспівуєте, не розвалилась? Чому ви тоді “не порвали на грудях тільники” і не зупинили розвал найкращої країни у Світі? Чому профукавши одну країну ви зараз не соромлячись постійно намагаєтесь знищити вже нові державні утворення, які ідуть своїми шляхами? Яке моральне право, не захистивши одну батьківщину, ви намагаєтесь розповідати іншим, як жити і що боронити?

Ці питання, як дитина, що народилась в СРСР, я постійно буду ставити вам – “не зрадившим присязі”… поки ви не зникнете з обличчя Землі.